Громада Схід
Колл-центр, Марiуполь:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
Колл-центр, Краматорськ:
+380 (67) 792 25 28
+380 (50) 02 962 11
01.06.2020

Шановні відвідувачі нашого сайту “Громада Схід”. Через технічні проблеми, тимчасово буде відсутнє відео цієї рубрики. Дякуємо за розуміння.

1 червня.

Цього разу буде небагато непересічних особистостей, і відповідно, – мало тексту. Проте, буде багато посилань. В огляді – видатний скрипаль і режисер історичних документальних фільмів, що розкривають замовчувані теми.

А також – захисники України, що загинули у боротьбі проти російської агресії.


Починаємо:

ОЛЕГ КРИСА (1942) – видатний скрипаль і педагог.

Народився у селі Ухані (тепер на території Польщі) в родині українських інтелігентів. В ході сумнозвісної операції «Вісла» у 1945 році родина опинилася у Львові, де й пройшли дитячі та шкільні роки Олега Криси.

З шести років Олег почав вчитися грати на скрипці. На одному з республіканських конкурсів доля звела з його майбутнім вчителем Давидом Ойстрахом, за порадою якого Олег вступає до Московської консерваторії. Ойстрах, з особливим трепетом ставився до свого учня, говорячи, що «впродовж 30 років викладання я не зустрічав іншої такої музичної особистості, як Криса. Олег має блискучий природний дар, незвичайну музикальність, яскраву артистичність та велику чарівність».

З 1967 року Олег Криса працює солістом Київської філармонії, поєднуючи музичну діяльність з викладацькою у Київській консерваторії. З того часу Олег Криса не припиняє концертної діяльності, виступаючи як соліст багатьох симфонічних і камерних оркестрів (Москва, Ленінград, Київ, Берлін, Лейпциг, Дрезден, Ваймар, Варшава, Краків, Катовіце, Прага, Будапешт, Белград, Нью-Йорк, Чикаго, Вашингтон, Лондон, Монреаль, Торонто та ін.).

Олег Криса відомий як перший скрипаль знаменитого Бетховенського квартету і перший виконавець творів Шнітке, Сильвестрова, Скорика, багато з яких були написані спеціально для нього.

Лауреат багатьох міжнародних конкурсів скрипалів, втім, до конкурсів маестро ставиться досить спокійно, розуміючи, що в світі є чимало великих музикантів, котрі ніколи не брали участі у жодному конкурсі, так само, як є й ті, хто був колись лауреатом, але їхніх імен ніхто вже й не пам’ятає. Так само скептично ставиться він і до всіляких звань, особливо популярних на теренах колишнього Союзу: «Уявіть лише: народний артист США Френк Сінатра! Хіба ж і не смішно? На Заході важить лише саме ім’я артиста – його імідж і престиж».

У 1971 році скрипаль дебютував в Америці в Карнегі-холі. Цей виступ був означений газетою «Нью-Йорк Таймс», як «виконання, яке могло зробити репутацію скрипаля, якби він її не мав». З 1989 року віртуоз живе в США, але не припиняє брати участь у музичному житті України – і це не лише концерти. У Львові започатковано міжнародний конкурс скрипалів під егідою Олега Криси.

Запис не неайкращий, але навіть в такій якості варто послухати видатного скрипаля: https://www.youtube.com/watch?v=pzgq1SGsWyU&list=RDpzgq1SGsWyU&start_radio=1&t=40

Ретро-записи совєтських часів: https://www.youtube.com/watch?v=BASAOlmOqSk

 

 

ОЛЕКСАНДР РЯБОКРИС (1952) – режисер-документаліст, знімає фільми на теми маловідомих, замовчуваних сторінок історії Укаїни

Народовся у шахтарському містечку Покровськ на Донечиині. Незважаючи на мрію працювати в кіно, за порадою батька вступив до політехніки. Закінчив виш і був розподілений до одного з київських обчислювальних центрів. За три роки спробував здати вступні іспити до Київського театрального інституту, але не був допущений з мотивацією – вже є вища освіта, от і працюй. Після цього паралельно з роботою інженера знімав аматорські фільми переважно про туристичні походи, бо був водним туристом. Пропрацювавши 10 років інженером, зважується кардинально змінити життя та влаштовується до «Київнаукфільму» асистентом оператора, це була єдина посада, яку йому запропонували за відсутності профосвіти.

З 1987 по 1992 рік навчався в Ленінградському інституті театру, музики та кінематографії в майстерні професора Давида Карасика. Паралельно з навчанням пройшов з «низів» кіносправи до роботи режисера. Але з початком 1990-х у кіно, як і в інші галузі виробництва, прийшов занепад. Знявши декілька кінофільмів («Гайдамаки», «Дивосвіт», «Авось»), мусив змінити роботу.

З середини 1990-х працює в Національній телекомпанії України, згодом в об’єднанні документальних фільмів, знімає документальні фільми переважно історичної тематики.

Серед них фільми: «Соловки» (2005), «Сандармох» (2007), фільми, присвячені перебуванню наших земляків в Соловецькому концтаборі і таємних розстрілах в урочищі Сандармох.

Цикл «Українці на Колимі»  в 4 частинах:

-фільм “Магадан” – https://www.youtube.com/watch?v=KpPWgJOE8TE

-фільм “Траса” –https://www.youtube.com/watch?v=P6htaZ36Xps,

-фільм “Пам’ять”- https://www.youtube.com/watch?v=H864vqdN1fQ?,

“Діти Колими”.

В доробку режисера також  «Голгофа академіка Кравка», «Ужма» (про політув’язнену, доктора математики Ніну Вірченко) (2006)[, «Людина волі» (про багатолітнього політв’язня Михайла Сороку), «УПА. Невідомі сторінки», «Війна Мирослава Симчича» (сотенний УПА), «Вільне козацтво» (про визвольні змагання 1918—1922 рр. в Холодному Яру), «Сергій Корольов. Початок» (2009 р.) , «Архип Люлька» (про винахідника турбореактивних авіадвигунів), «Відкриття неба» (про розвиток авіації в Україні).

«Кенгір. 40 днів свободи» – про легендарне Кенгірське повстання в’язнів радянського концтабору в Казахстані. частина 1 – https://www.youtube.com/watch?v=y7zlNvpj6gA, частина 2 – https://www.youtube.com/watch?v=jSU9s8gyT0k, частина 3 – https://www.youtube.com/watch?v=FpgPIvT0k9M,

«Смолоскип. Василь Макух» – про життя і смерть українського патріота, який протестуючи, пішов на самоспалення – https://www.youtu .

“Мій Майдан” – частина 1 – https://www.youtube.com/watch?v=pQLsusqQ8kY&feature=youtu.be, частина 2 – https://youtu.be/cS_FMMBzKe8, частина 3 – https://youtu.be/kTz0VjpxjQE .

“Борис Мозолевський. Знак скіфії” (2016), “Скіфська Україна” (2017).

Дуже раджу за можливості подивитися фільми режисера Рябокриса.

 

Вшануємо пам’ять наших військових, які віддали життя у нинішніх, вже третіх за останні сто років  визвольних змаганнях.

ЮРІЙ ЛУК’ЯНЦЕВ (1979-2014) — прапорщик Державної прикордонної служби України.

Народився і жив у селі Бараниківка на Луганщині. Дільничний інспектор прикордонної служби, Луганський прикордонний загін.

9 вересня 2014-го вирушив автомобілем для несення служби прикордонний наряд у складі старшого лейтенанта Олександра Максименка, прапорщика Юрія Лук’янцева, старшини В’ячеслава Кузнєцова, сержанта Артема Кручініна, молодшого сержанта Віталія Скокова. Машина підірвався на фугасі, прикордонників викинуло в повітря, автівка миттєво запалала. Загинули Олександр Максименко, Юрій Лук’янцев та В’ячеслав Кузнєцов, важкопоранені Артем Кручінін і Віталій Скоков відповзали від місця вибуху.

Без Юрія залишилася дружина та донька. Похований в Бараниківці, яку російські окупанти не встигли захопити.

 

ОЛЕКСІЙ ОСТАШЕВСЬКИЙ (1991-2015) — молодший сержант ЗСУ.

Закінчив криворізьку ЗОШ, професійний транспортно-металургійний ліцей, помічник машиніста електровоза. У 2010—2011 роках служив в лавах ЗСУ, механік танка. Працював у криворізькому вагонному депо слюсарем з ремонту рухомого складу.

Мобілізований на початку серпня 2014-го, командир танка, 17-та окрема танкова бригада. Колектив депо придбав йому бронежилет.

1 лютого 2015-го між селами Троїцьке та Санжарівка на позицію, яку обороняли підрозділ 128-ї окремої гірсько-піхотної бригади — приблизно 60 бійців та 2 танки 17-ї танкової бригади, вийшло близько 10 одиниць бронетехніки російсько-терористичних формувань— танки, БТР, МТ-ЛБ, «Урали» з зенітними гарматами, значні сили піхоти. Українська артилерія знищила одну бронемашину та «Урал», 4-5 танків продовжили атакували позиції. Екіпаж молодшого сержанта Осташевського ліквідував один ворожий танк, решта підійшли впритул, в окопах почалися рукопашні сутички. Танк Осташевського підбито протитанковою керованою ракетою, загинув увесь екіпаж. Командирський люк був відкритий, через нього внаслідок вибуху Осташевського викинуло із башти до 30 метрів, ще двоє членів екіпажу згоріли у машині. Позицію було утримано українськими військовими, захоплено справний російський танк Т-72 та полонено контуженого механіка-водія.

Без Олексія лишились дружина та донька.

 

ОЛЕКСІЙ ДУРМАСЕНКО (1989-2014) – старший солдат ЗСУ.

Народився в Оболонському районі Києва. Батько Олексія, Олег Дурмасенко, є відомим художником та дизайнером (творчий псевдонім — Гліб Гржабовський).

Олег займався аматорським футболом, півзахисник. Брав уроки академічного малювання, оформлював клуби та ресторани. Поступив до Інституту декоративно-прикладного мистецтва ім. Бойчука. Відвідував курси стиліста, цікавився модельним бізнесом. Обрав напрям флориста, 2011-го їде вдосконалюватися до Москви. Стає провідним флористом у елітному салоні на Рубльовці.

Під час останніх відвідин родини не зміг стояти осторонь, зводив барикади на Грушевського, зазнав осколкового поранення в ногу. Після перемоги Євромайдану повернувся до Москви.

Після початку російської агресії звільняється з роботи, повертається до України, записується добровольцем. Старший стрілець, 93-тя ОМБр. Після місячної підготовки підрозділ зайняв позиції у Пісках.

Два з половиною тижні перебував із побратимами на ротації в АД. З двома вояками установив Державний прапор на найвищій точці відбитого у терористів терміналу, ворожа куля опалила ногу. Побував вдома у короткотерміновій відпустці.

29 грудня 2014-го загинув у бою з російськими збройними формуваннями, що атакували позиції українських військовиків під Пісками. Олексій в цей час прийшов провідати побратимів, на блокпост напала диверсійна група противника. Дурмасенко кинувся на підмогу без бронежилета й загинув у бою — диверсант кинув гранату.

Без Олексія лишилися батьки, дві сестри.

 

ОЛЕКСАНДР МОРГУН-ІЛЯВСЬКИЙ (1973 2014) — солдат ЗСУ.

Народився у селі Михайлівка-Рубежівка на Київщині. Батько рано помер, трьох дітей виховувала мама самотужки. Закінчив київське СПТУ-28, спеціальність «слюсар-сантехнік, газозварювальник». Проходив строкову військову службу в танкових військах ЗСУ. Демобілізувавшись, працював автомеханіком на СТО. Брав участь у відкритті київського Клубу екстремальної їзди 4х4; щорічно їздив на фестивалі в Україні та Росії — як штурман.

З початком збройної російської агресії проти України  активно допомагав українським воякам, на волонтерських засадах обшивав бронею автівки, серед них — «Скорпіон» для батальйону «Київська Русь». У серпні 2014 року мобілізований до лав ЗСУ, старший стрілець 93-ї ОМБр.

3 грудня 2014-го був смертельно поранений у донецькому аеропорту при виконанні бойового завдання.

Без Олександр лишилися мама, брат, сестра, дружина та троє дітей.

 

АНДРІЙ БАРАСЮК (1986-2015) — старший матрос ЗСУ.

Народився 1986 року в місті Івано-Франківськ, навчався у ПТУ № 1.

Мобілізований 9 березня 2015 року, пройшов місячне навчання під Києвом, направлений до зведеної бригади морської піхоти. Старший матрос, розвідник-топогеодезист 501-го окремого батальйону 36-ї окремої бригади морської піхоти.

25 серпня 2015-го загинув під час артилерійського обстрілу терористами поблизу села Сопине під Маріуполем.

Без Андрія лишилися батьки, брат, бабуся.

За матеріалами відкритих джерел – Орися ТЕМНА/Громада